Рекомендації педагогам

 

Правила взаємодії педагогів з вимушеними переселенцями

  З метою надання допомоги та вирішення соціальних проблем всі сім’ї вимушених переселенців підлягають соціальному інспектуванню, в результаті якого вивчаються їх потреби, у разі необхідності сім’ї беруться під соціальний супровід.

Уся робота з дитиною та сімєю, яка опинилася у складних життєвих обставинах, має проводитись з дотриманням принципу конфіденційності. Слід зазначити, що всі права та свободи вимушених переселенців та їх сімей регулюють низка законів, постанов, підзаконних актів, що були прийняті державою з метою реагування на потреби вимушених переселенців та регулювання їхньої життєдіяльності у зв’язку із складними обставинами.

  У статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що «розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється».

    Основними методами роботи педагога з вимушеними переселенцями та їх сім’ями є: педагогічна допомога, підтримка, профілактика, консультування.

  Педагогічні працівники не тільки покликані надати дітям необхідні у житті знання, розвинути вміння та навички, вони здатні зробити справжні відкриття – відкриття цікавої, яскравої, талановитої особистості, здійснювати виховання високоморальної людини, захищати гідність кожної дитини.

Вихователь:

5. Забезпечує дитині психологічну підримку,
5. Створює сприятливі мікросередовище і соціально-психоло­гічний клімат у групі.
5. Сприяє розвитку навичок спілкування,
5. Допомагає дитині вирішувати проблеми, що виникають у спілкуванні з товари­шами, педагогами, батьками.
6. Підтримує постійний контакт з батьками дитини чи особами, які їх замінюють.
5. Вивчає соціальний статус дитини, вплив соціуму на її поведінку, інтереси та здібності,
5. Надає інформаційні послуги про залучення дитини до гурткової роботи.
5. Вживає негайних дій для безпеки дитини, нормалізації її емоційного стану,
5. Створює умови для комфортного та конфіденційного спілкування з дитиною,

Ефективні методи збору інформації на даному напрямі роботи: бесіда; спостереження; опитування експертів; інтерв’ю; невербальний діагноз; вивчення документів; контент-аналіз; анкетування.

Форми роботи з сім’ями вимушених переселенців: індивідуальні, що дають можливість клієнту тет-а-те розповісти про свої проблеми, про які він не зміг би розповісти в присутності інших (конфіденційна інформація); групові, за яких робота здійснюється за принципом взаємодопомоги або методу «рівний-рівному».

Педагог у роботі з сім’ями вимушених переселенців повинен дотримуватися таких груп цінностей:

• цінності, які відображають специфіку професійної діяльності альтруїстичного характеру (допоможи тому, хто потребує допомоги);
• цінності етичної відповідальності перед професією (педагог дотримується етичних принципів і норм);
• цінності, пов'язані з потребами самореалізації, самоствердження, самовдосконалення особистості  педагога і досягнень у професійній діяльності

Успіхів Вам в вашій роботі!

Рекомендації педагогам

 

 

У педагогів виникає необхідність пояснювати дітям, що відбувається, як реагувати на конфлікти між дітьми, що розгортаються, як втриматися від надання оцінок, як не нашкодити дітям, а навпаки – бути корисними.

Варто знати, що як би дітей не оберігати від інформації, вона до них буде надходити, оскільки діти відвідують дитячі садочки, спортивні секції та гуртки і мають змогу спілкуватися з однолітками та отримувати від них новини чи іншу інформацію.

Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування.

Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:

• відповідна до віку фактична інформація;
• зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;
• допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;
• дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);
• відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;
• загальна підтримка як у сім’ї, так і в освітньому закладі;
• знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;
• регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.

Діти дошкільного віку  відображають у грі все, що відбувається навколо. Політичне протистояння, яке тривало декілька місяців відразу ж було відображено в рольових іграх .     Гра для дітей – це можливість впоратися з ситуацією, яка вже склалася чи може мати місце. Гра для дитини – це дуже важлива «робота». Але робота особлива, вона одночасно приносить задоволення, розвиває та навчає, вводить у суспільство. У грі діти моделюють доросле життя і його конфлікти та відображають суспільні конфлікти. Діти в одну й ту ж саму гру будуть грати стільки разів, скільки їм потрібно. Вони самі розподіляють, хто яку роль гратиме і добре орієнтуються в правилах, які створюють. З часом активність та актуальність гри буде знижуватися, і діти перейдуть до нової гри.

Педагог може обговорити з дітьми ситуацію, яка склалася, ретельно добираючи слова. Будь-яка інформація повинна бути подана дитині, але у відповідності до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може залякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час додаткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді. Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі донесли власні думки та почуття. У будь-якому разі не потрібно ділитися з дітьми різними необґрунтованими чутками чи недостовірною інформацією.

        Доцільно знати та використовувати в розмові з дітьми на тему ситуації в країні правильні слова та вирази. До правильних слів та виразів належать ті, які не є оціночними, не несуть погрози і не навіюють страх, а просто констатують сам факт подій.

       Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події, тривоги та страхи у зв’язку з ними та як це відображається в поведінці дитини.

      Непотрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина. Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату.

             Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку:

• Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями. Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали:
• Можна спокійно та уважно вислухати дитину;
• Можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»;
• Можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти
• сердитий»…
• Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію» (як приклад).
• Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю…», «Це важливо, що ти розповідаєш…», «Міг би ти розповісти про це більше…».
• Встановлення відносин, що базуються на довірі.
• Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку.
• Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.
• Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.
• Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.
• Чуйність та співчуття.

 

 

Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних розладів у дітей

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, ви можете знайти шляхи допомоги дитині впоратися зі своїми почуттями.

Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

Потурбуйтесь про тіло:

• намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

• побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;

• організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;

• харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

• дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);

• не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;

• не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

• теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

Потурбуйтесь про емоційну стабільність:

• не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;

• не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, навіть дитина потребує пояснення вашого ставлення до подій;

• створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);

• подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

• читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;

• якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;

• якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);

• дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;

• дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і визнали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);

поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;

• зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

Подбайте про осмислення подій:

• Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.

• Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки у їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.

• У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.

• Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.

• Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

Особлива важливість гри:

• зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в  військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;

• вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;

• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);

• велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового

розладу.

ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта.

Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати таку допомогу дитині:

1. Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».

2. Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.

3. Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину).

4. Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу. Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.

5. Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде.

6. У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною.

7. Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається.

8. Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо). Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є постраждалою.

9. У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання. Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові смисли.

10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією. Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.

Важливо:

• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.

• Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.

• Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).

• Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.

• Підтримувати надію на краще.

• Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.

• НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.

• Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.

• Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.

• Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.

• Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.

• Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.

• У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Психологічна допомога: які етапи стресу ми проходимо зараз і як з цим впоратися

Які стадії стресу проходить людина? Та як швидше їх подолати та повернутися до ефективної роботи?

24 лютого життя всіх українців змінилося: на нас напала росія, розпочавши війну. Безліч обстрілів, зруйновані будинки і долі, смерті і тисячі вимушених переселенців – ось що за собою тягне «русский мир». Всі ми переживаємо стрес, і це нормальна реакція нашого організму на страшні події. Проте варто спробувати себе опанувати і повернутися до ефективної роботи, заради себе, своїх сімей та боротьби з агресором.

Стадії стресу та реакція організму на них

1. Шок. Це перша стадія стресу, яка триває зазвичай до доби. Людина не розуміє, як такі важкі події могли статися, що взагалі відбувається.

2. Адреналіновий період. Він наступає десь через 1 добу після стадії шоку і продовжується приблизно тиждень. У людини з’являється відчуття, що вона може все, що вона потужна. У цей час ми активно допомагаємо одне одному, нам здається, що ми непереможні. Але ця адреналінова фаза не вічна. Для мозку енергетично важко працювати в такому стані, на постійній межі своїх можливостей. Тому він включає функцію захисту, і ми відчуваємо спустошення, виснаження.

3. Фаза спустошення. Адреналін вичерпується, і нас накриває спустошення. Людина зневірюється, у неї з’являється паніка, вона не може опанувати своїх відчуттів. Проте це спустошення також не вічне. Приходить час, і ми виходимо на період плато.

4. Плато. В цьому періоді ми найбільш ефективні. Ми розуміємо, що ситуація швидко не зміниться, і треба до неї прилаштувати своє буденне життя. Стає очевидно, що потрібно виконувати свою роботу, тому що наша рутинна робота – це якір, який тримає нас на цій землі. Більше того, за тиждень адреналінового періоду ми у більшості випадків організовуємо собі більш-менш безпечне життя, і після спустошення і туги за своїм колишнім життям розуміємо, що треба рухатися далі. Тож варто якомога швидше почати ефективно працювати, робити свою роботу, ставати на захист своєї землі, не панікувати, опанувати себе. І зрозуміти, що життя триває.

Як швидше подолати фазу спустошення: практичні поради

Як швидше перейти з фази виснаження і спустошення до плато? Психологи дають такі поради:

• Треба повноцінно спати. Якщо сон не йде, варто випити заспокійливе.
• Варто пити багато води, бо зневоднений організм не може боротися зі стресом.
• Слід менше читати новини, давати мозку відпочити від інформаційного перенавантаження.
• Необхідно спробувати перестати відчувати жаль за втрату якихось матеріальних благ. Цей жаль підживлює тривогу і «виключає» мозок.
• Розробіть план «що я зроблю після війни». Це буде спонукати мозок працювтаи на порятунок, а не на самознищення.
• Гумор рятує: знижує гормон стресу. Тож дозвольте собі іноді посміхатися та навіть сміятися.

 

    

       

 

Як допомогти та підтримати дітей

 

Психологічна підтримка дітей у воєнний час надзвичайно важлива, адже дітям необхідно відчувати себе у безпеці. Щоб підтримувати їх, керуйтеся наступними порадами.

 

Говоріть з дитиною

Обговорюйте з дітьми їхні почуття, спостерігайте за поведінкою та реакцією на страшні події. Постійно нагадуйте, що вони під вашим захистом. До того ж, вас захищають найсміливіші воїни. Якщо є можливість, нехай дитина робить щось руками – ліпить, малює або складає конструктор.

 

Будьте поруч

Надавайте дітям підтримку, у тому числі у вигляді обіймів. Намагайтеся робити щось разом, приділяйте їм більше часу, ніж раніше.

 

Контролюйте себе

Коли дорослі втрачають самоконтроль, це дуже впливає на дітей. Вони можуть злякатися та замкнутися. Більшість дорослих зараз відчувають страх, біль, злість та утому. Намагайтеся тримати себе в руках. Хоча б, коли діти поруч з вами.

 

Не забувайте про режим

Намагайтеся, наскільки це можливо, дотримуватися режиму та пам’ятати про сімейні ритуали. Вкладайте дитину спати в той самий час, як вкладалися раніше. Не забувайте про повноцінні прийоми їжі. Навіть, якщо ви знаходитеся у бомбосховищі, читайте дітям казки перед сном, якщо робили це раніше.

 

Не забувайте про ігри

Найкраща терапія під час складних життєвих обставин – це ігри. Давайте дитині можливість гратися, дивитися мультфільми, бігати та стрибати. Дозвольте дітям брати з собою в укриття улюблену іграшку.

 

Підтримуйте один одного

Постійно підтримуйте дітей. Говоріть, які вони хоробрі, як добре вони справляються з ситуацією, як вправно допомагають дорослим. Обов’язково розповідайте про перемоги ЗСУ, щоб діти вірили в світле майбутнє.

 

 

 

Як підтримати підлітка у кризові ситуації: поради психолога

Отже, під час війни та непростих життєвих ситуацій, які вона провокує, по відношенню до підлітків психологи радять:

►Говорити і слухати. А головне чути те, що дитина розповідає: про свої думки, почуття, сприйняття ситуації. Варто пояснитии підлітку все, що відбувається, враховуючи його вік і знання.

 

►Дозволити емоціям бути. Психологи радять не приховувати від підлітка свої справжні почуття, бо він все одно здогадається про них і буде відчувати себе обманутим. Тож переживати і плакати перед дитиною старшого віку – абсолютно це нормально. Проте не варто робити це дуже часто, бо така поведінка може спровокувати депресію: як у вас, так і у дитини. Варто дозволити емоціям вийти, а потім спробувати налагодити рутинне життя.

 

►Планувати майбутнє. Не бійтеся разом мріяти та планувати, що будете робити після війни. Такі роздуми та розмови надихають і стабілізують, а також додають впевненості у майбутньому.

►Обійматися. Тактильний контакт дуже важливий в умовах невизначеності і стресу, тож частіше обіймайте свою дитину і говоріть їй, що все буде добре.

►Дивитися разом улюблені фільми. Психологи радять обирати життєствердні фільми, які здатні подарувати відчуття надії. Дивіться разом, обійнявшись, а потім обговорюйте побачене. Нагадуйте дитині, що після війни обов'язково знову буде нормальне життя.

►Читати вголос. Це заняття дає відчуття захищеності та спокою. Тільки не читайте тривожні новини, краще читайте книжку з цікавим, а головне "мирним" сюжетом.

►Хвалити за досягнення дитини. Зараз для вашого підлітка життєво важливо, щоб його (чи її) хвалили за найменшу дрібничку. Так ви вселяєте підлітку віру у свої сили та демонструєте свою підтримку.

►Заохочувати спілкуватися з однолітками. Через стрес дитина може стати закритою і не бажати спілкуватися з однолітками. Та це шкідливо для її психіки і розвитку. Для більшості підлітків спілкування з друзями є дуже важливим. Тож варто усіляко сприяти цьому і використовувати будь-який шанс на спілкування дитини з друзями. Оптимально, щоб це було спілкування офлайн, але якщо немає такої можливості, онлайн-спілкування теж буде корисним, не варто йому перешкоджати.

►Долучати підлітків до допомоги іншим. Це дуже важливо, щоб дитина відчула свою соціальну значимість. Але робити це треба за умов максимальної безпеки для неї. Можна долучатися до допомоги разом з підлітком, так він відчує вашу підтримку і турботу.

►Будьте уважними до змін у поведінці дитини. Одразу звертайтеся до психолога (у сьогоднішніх умовах підійде і онлайн-консультація), якщо побачите у дитини ознаки ступору, апатії, депресії чи посттравматичного розладу.

 

 

 

Десять заповідей для батьків майбутніх першокласників

 

 1. Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

 2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри ), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3. Не ставтеся до дитини зневажливо. Не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини.

 4. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

 5. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення-запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість , що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

 6. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

 7. Постарайтеся хоч інколи дивитеся на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

 8. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

9. Ніколи не порівнюйте свою дитину з сусідською, з її друзями, однокласниками. Порівнюйте з тим, якою вона була вчора і якою вона є сьогодні. Це допоможе вам швидше оволодіти азами батьківської мудрості.

 10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шановливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

 

Ніколи не кажіть, що вам ніколи виховувати свою дитину. Це все одно, що сказати: «Мені ніколи її любити».

 

 

Як не втомлюватись від онлай-спілкування

 

    Наразі ми всі опинилися в ситуації, коли нашими найкращими друзями стали комп’ютери, телефони, планшети.  Це викликає велику напругу, швидку втомлюваність та зниження гормонів радості. Ми позбавлені великої кількості стимулів та вражень.

Тож як покращити свій стан та пристосуватись до умов?

✅Відпочивайте від екранів. Не використовуйте гаджети у вільний час (новини нікуди зникнуть, а ви перепочините). Заведіть будильник на кожні 30-40 хвилин роботи і відходьте подалі від моніторів.

✅Робіть перерви. Це потрібно робити ще частіше, ніж раніше. Давайте можливість вашим очам побачити щось інше окрім мерехтіння екрану. Нехай ваші ноги трохи побудуть у вертикальному положенні або спина відчує всю м’якість килимового покриття  Прогуляйтеся по коридору, завітайте на балкон, визирніть у вікно…

✅Робіть фізичні вправи. Поки триває ваша перерва – зробіть кілька фізичних рухів. Це піде на користь і вашому настрою, і тілу.

✅Обіймайтеся! Це не тільки гарна фізична вправа (особливо якщо ви впіймали власного кота, а він пручається), а і чудовий засіб поліпшення настрою. Пам’ятаєте про 8 обіймів на день?! Збільшить їх до 12 і ви відчуєте неабиякий приплив сил.

✅Краса поряд. Поставте гарну квітку на робочий стіл, повісте картину навпроти очей, прикрасьте своє робоче місце красивими речами. І нехай квітка – це герань з підвіконня, картина – дитячий малюнок або сімейне фото… Головне, щоб ви отримували від цього задоволення!

 

 

Як зосередитися на головному?

Поради психолога УЧНЯМ під час дистанційного навчання.

 

            Навчання вдома або дистанційно з будь-якого іншого місця може бути дуже ефективним, головне – самоорганізація. Прості поради допоможуть впоратися з великим обсягом роботи і навіть навчитися отримувати задоволення від занять.

1. Перед початком заняття захистіться від усього, що вас відволікатиме.Передусім – мобільний телефон, навіть якщо він на вібродзвінку, навіть якщо ви плануєте тільки відповідати на СМС. Телефон треба прибрати чимдалі й діставати тільки під час перерв, про які пізніше. Також слід створити навколо себе зону тиші й спокою. Будь-яка незапланована перерва на спілкування зіб’є вас з думки й порушить той порядок запам’ятовування, який ви так довго вибудовували.
2. Фізіологічні потреби теж не мають відволікати.Під час заняття вам, звичайно, захочеться пити – адже інтенсивна розумова діяльність викликає спрагу. Заздалегідь потурбуйтеся про запас свого улюбленого напою або ще краще – води. Уникайте енергетичних напоїв, якщо ваша мета – саме заняття. Перекус теж має бути приготований заздалегідь: проста і поживна їжа, наприклад, фрукти чи овочі. Уникайте їсти тільки солодке, залиште шоколадному батончику роль десерту – тоді й настрій підвищиться, і з травленням все буде гаразд. Зручний одяг, що не стримує рухів, комфортна температура в кімнаті – усе це теж дуже важливо.
3. Оберіть відповідний час. Кожен знає, сова він чи жайворонок, тож для дистанційного навчання онлайн можна самому вибрати оптимальну годину для заняття: або рано-вранці, або пізно ввечері. Краще сконцентруватися й ефективно позайматися годину, ніж кілька годин боротися з утомою і вдавати активну діяльність.
4. Під час занять, якщо вони тривають понад годину, робіть заплановані перерви: після кожних 45 хвилин перемикайтеся на щось інше. Краще за все походити, порухатися, можна зарядитися позитивними емоціями від спілкування з друзями (ось тут і виручить телефон), подивитися коротке відео, перекусити. Довше, ніж на 20 хвилин, відволікатися не варто – адже так можна і забути про головну мету.
5. До речі, про мету. Дайте відповідь собі на ті запитання, які вас турбують і відволікають від занять. Ось вони, стукаються у ваш мозок: “Як я складу іспит? Подзвонить чи не подзвонить? Вступлю чи не вступлю? Яка в мене буде професія? Скільки я зможу заробляти? Як стати краще за всіх?». На ці запитання необхідно відповісти, інакше мозок буде весь час до них повертатися. Можете навіть виписати їх на папір або обмежитися усними відповідями, головне – щоб вони були логічними, а не емоційними. Наприклад:
   «Як я складу іспит?» – «Якщо вивчу ось цей матеріал і ось той, то здам добре, все від залежить від мене».
   «Подзвонить чи не подзвонить?» – «Поки що займатимуся й відключу телефон, а потім подивлюся на дзвінки й дізнаюся точно. В усякому разі невдахи нікому не цікаві, тобто іспит – передусім».
6. Позбавтеся будь-якого внутрішнього негативу, пов’язаного з навчанням. Відстежте свої думки з цього приводу. Наприклад, «Я ненавиджу математику» варто замінити на «Я розумію, що математику треба здати, і я з цим впораюся». Замість «Це надто складно для мене» варто казати «Так, це складно, але я молодець і я впораюся». Улюблене пояснення «Я не можу займатися, тому що…» – далі йде виправдання: гамірно, загубилася улюблена ручка, немає підручників, закінчилася кава. Замість цього варто говорити собі й іншим: «Так, я хотів би, щоб у мене були інші умови для занять, але поки це не так, я займатимуся в будь-якій ситуації».
7. Буває, що усі умови дотримані, уся родина ходить навшпиньки, найкращі онлайн-курсиготові допомогти в підготовці до іспиту, улюблена ручка на столі, зошити і книжки розкладені навкруги. А ось посидючості бракує. Хочеться бігати й стрибати, але час іде, іспит усе ближче. Що ж робити? По-перше, усвідомити, що ви належите до кінестетичного типуі потреба в русі – така ж важлива для вас, як їжа і сон, тільки треба правильно використати її в навчанні. Спробуйте такі прийоми:
   – Коли читаєте матеріал – підкреслюйте, конспектуйте, робіть таблиці. Поєднання руху з розумовою діяльністю допоможе запам’ятати матеріал, краще його систематизувати.

– Слухаєте лекцію і від нерухомості починаєте дрімати? Віджимайте еспандер або розтягуйте гумову стрічку. Можна також робити вправи на фітболі. Звичайно, в класі чи в бібліотеці так не вдасться, зате з онлайн-лекціями – скільки завгодно.

– Доки вчите, сидіть нерухомо й зосереджено, а коли повторюєте чи відповідаєте – можна пострибати або покидати м’ячем у стінку. Ви здивуєтеся, але запам’ятати вийде набагато більше.

Звичайно, це не всі корисні поради, але найголовніші, які допоможуть підготуватися до будь-якого іспиту і впоратися з будь-яким обсягом матеріалу.

 

7 порад, як зосередитись на виконанні завдань:
1.	Відгородити себе від усього, що може відволікати
2.	Завчасно потурбуватися про фізіологічні потреби
3.	Займатися у свій улюблений час – вранці або ввечері
4.	Робити перерви по 15 хвилин між великими порціями матеріалу
5.	Звільнити свій розум від зайвих питань
6.	Перевести негатив у позитив
7.	Дозволити собі рухатись

 

 

Правила для дівчини.

• Кокетуючи й фліртуючи з юнаком, чоловіком, з яким дівчина перебуває наодинці, важливо не переходити межу дозволеного, після чого може виникнути загроза особистій безпеці.
• Щоб дівчина не була зґвалтованою приятелем або знайомим, треба пам’ятати, що не  можна розслаблюватися й навіть в інтимній обстановці не можна нікому довіряти (майже в половині випадків сексуальних нападів ґвалтівники і жертва були знайомі одне з одним).
• Якщо юнак недостатньо знайомий, то його небезпечно запрошувати до себе в будинок (особливо якщо відомо, що вдома у цей момент нікого немає), не можна погоджуватися йти до нього, або сідати в машину, як би пристойно він не поводився на вечірці, танцях у веселій компанії.
• Не можна «голосувати» на вулиці (особливо в темний час доби) і користуватися послугами незнайомих водіїв.
• Повертаючись додому, не варто зрізати дорогу, щоб пройти через пустирі або завулки; треба уникати неосвітлених і безлюдних місць, підземних переходів.
• Якщо дівчина точно встановила,що її переслідують, потрібно спробувати знайти безпечне, освітлене, людне місце й визначити, чи зуміє вона до нього дістатися; заодно треба перевірити, чине заважає одяг пересуванню і чи не варто кинути речі, які можуть перешкодити бігти.
• Вдавшись до втечі, треба діяти не вагаючись, кликати на допомогу, намагатися привернути до себе увагу, галасувати.
• Якщо дівчина помітила, що за нею повільно рухається автомашина їй треба повернути у зворотній бік проти руху або перейти вулицю.
• Повертаючись пізно, дівчина обов’язково повинна зателефонувати кому-небуть, щоб її зустріли; при цьому їй треба заздалегідь домовитися з домашніми, яким маршрутом вона буде йти.
• Якщо дівчина збирається ввечері вийти на вулицю, їй краще надягти спортивний одяг і взуття: високі підбори підкреслюють красу, але знижують безпеку.
• Під час вечірніх прогулянок або в разі пізнього повернення додому краще надягати штани, які не заважають рухатися, тоді як занадто коротка або довга спідниця є перешкодою.
• Довге волосся безпечніше зачісувати нагору, оскільки волосся що вільно звисає, злочинцю легко схопити й намотати на руку.
• Продумайте заздалегідь можливі засоби захисту дорогою. Ними можуть бути парасолька, балончик з аерозолем, металевий гребінець, масажна щітка, ручка. Жменя піску допоможе «засліпити» супротивника й надасть можливість утекти або завдати удару.
• Опинившись наодинці із чоловіком у приміщенні, треба визначити, яким із перших предметів, що потрапили під руку, у випадку нападу можна завдати агресорові удар (праскою, чайником з окропом, виделкою, ножем та ін.).
• Якщо дівчину наздогнали біля житлових будинків, вона повинна кричати: «Рятуйте!», «Пожежа!» Це швидше знайде відгук серед мешканців, ніж крики з вимогою захистити від переслідувача.
• Поки є час і можливість, треба спробувати поговорити з нападником (спробувати розповісти про себе, куди й до кого йдете).
• Не варто погрожувати поліцією, це краще зробити потім.
• Можна впливати на психологічний стан нападників слізьми, імітуванням блювоти.
• Потрібно без зніяковілості використовувати будь-які відмовки: розіграти божевілля; повідомити про свою вагітність та ін.
• Вирішивши оборонятися, дівчина має діяти рішуче, щоб злочинець полишив свої наміри, а вона могла зникнути.

 

 

 

 

Тема: ПРОФІЛАКТИКА БУЛІНГУ В УЧНІВСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Мета: ознайомити учнів з поняттям, формами та структурою булінгу; виховувати почуття емпатії та переживання до дитини, яка зазнає насильства; розвивати вміння пошуку шляхів виходу зі складної ситуації; формувати навики відповідальної та безпечної поведінки.

Структура тренінгу

 

№ з/п	Вид роботи	Час, хв	Ресурсне забезпечення
1.	Привітання учасників	3 хв.
2.	Вправа «Знайомство»	10 хв.
3.	Вправа «Правила роботи»	5 хв.	Плакат «Правила роботи»
4.	Вправа «Мої очікування»	5 хв.	Плакат "Дерево", липучі стікери у формі яблук, ручки
5.	Інформаційне повідомлення "Що таке булінг"	7 хв.	Мультимедійна презентація
6.	Вправа «Відгадай хто»	10 хв.	Ілюстративні картки, ватмани, маркери
7.	Вправа «Тягар  емоцій»	10 хв.	Камінці, мушлі, капронові носки
8.	Гра-розминка «Хто зайвий»	5 хв.	Атласні стрічки 3 кольорів
9.	Вправа «Чому так стається»	15 хв.	Картки з зображенням стріли, мішені та ока для поділу учасників на 3 групи, ватмани, маркери
10.	Вправа «Скринька безпеки»	15 хв.	Відривні стікери, скринька, фломастери або ручки, загальні рекомендації
11.	Вправа «Я зможу допомогти»	За наявністю часу	Картки з ситуаціями, ватмани, фломастери
12.	Підведення підсумків	5 хв.

 

Хід заняття:

1. Привітання учасників.

Мета: повідомлення теми заняття, установка на роботу.

          Тренер. Доброго дня, шановні учасники тренінгу. Сьогодні ми з вами тут для того, щоб обговорити важливу тему - тему насильства та жорстокості серед учнів.

          Кожному з нас, хоча б раз у житті доводилося зіткнутися з насильством. Воно могло застосовуватися проти вас самих, ви могли бути свідком, або самі ставали тими, хто ображає. Ми поговоримо про насильство та жорстокість, які направлена на одну дитину. Це явище називають булінгом. Сьогодні ми спробуємо зрозуміти почуття жертви булінгу, та поведінку агресора. І найголовніше, разом знайдемо шляхи допомоги постраждалій дитині та спробуємо убезпечити себе, щоб не зіграти одну з ролей у булінгу.

          Сподіваюся, вам буде цікаво та пізнавально і ви з користю проведете час.

 

2. Вправа "Знайомство"

Мета: підвищити рівень згуртованості групи, допомогти учасникам тренінгу краще пізнати один одного, створити сприятливу атмосферу.

          Тренер. Пропоную познайомитися в такий спосіб. Кожен по черзі називає своє ім'я та одну позитивну рису характеру, яка вас найкраще презентує. Риса має бути названа на будь-яку букву з вашого імені.

 

3. Вправа "Правила роботи"

Мета: організація групи та створення можливості ефективної роботи.

          Тренер. Для того, щоб наша робота була ефективною пропоную прийняти наступні правила, яких ми будемо дотримуватися впродовж нашого заняття.

          ПРАВИЛА РОБОТИ:

1. Говорити від свого імені

2. Бути доброзичливими і активними

3. "Піднята рука"

4. Один говорить - усі слухають

5. "Тут і тепер"

6. Обговорювати дію, а не особу.

7. "Вільна нога"

8. Конфіденційність.

          Запитання до групи:

1. Чи згодні ви з правилами?

2. Чи маєте ще якісь пропозиції?

 

4. Вправа "Мої очікування"

Мета: формування власної мети діяльності, мотивація та усвідомлення власної відповідальності за досягнення певних результатів.

          Тренер. Наша наступна вправа так і називається. Пропоную вам на яблучках, які ви знайдете у себе на спинках стільців, написати, а потім озвучити, що ви чекаєте від нашої зустрічі і прикріпити їх до нашого дерева.

 

5. Інформаційне повідомлення "Що таке булінг"

Мета: ознайомити учасників з поняттям булінгу, соціальними ролями у булінгу та стилями їх поведінки.

          Тренер. Сьогодні серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми один до одного.

          Останніми роками визнано поширення такого явища, як шкільний булінг. Отже, що це таке: булінг у перекладі з англійської - хуліганити, грубіянити, визначається, як утиск, цькування, дискримінація. Це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи дітей до іншої дитини або дітей.

          4 головні компоненти булінгу:

- агресивна і негативна поведінка;

- здійснюється регулярно;

- відбувається у відносинах, учасники яких мають неоднакову владу;

- така поведінка є навмисною.

          Форми шкільного булінгу:

•        фізичний (умисні штовхання, удари, стусани, побої, нанесення інших тілесних ушкоджень та ін.);

•        психологічний (насильство, пов'язане з дією на психіку, що завдає психологічну травму шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно заподіюється емоційна невпевненість)

          Соціальна структура булінгу:

•        переслідувач (кривдник, агресор);

•        постраждала дитина (жертва);

•        спостерігач.

          Зараз ми можемо пригадати, що можливо кожен з нас мав якусь свою роль у булінгу. Наприклад був спостерігачем, але при цьому не задумувався, що є безпосереднім його учасником.

          Як розпізнати жертву:

•        діти, які не можуть захистити себе, фізично слабші за своїх однолітків;

•         невпевнені в собі діти, замкнуті, мовчазні;

•        діти, які мають руде волосся, повні чи худі;

•        діти, які уникають певних місць у школі (наприклад, на перерві сидять у класі);

•        діти, які часто не мають ні одного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками.

Як розпізнати агресора:

•        якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших;

•        виділяються зовнішністю, манерою поведінки, одягом;

•        вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дітей та дорослих;

•        не дуже гарно вчаться;

•        мають досить велике коло друзів або однодумців та ін.

Як розпізнати спостерігача:

•        діти з кола кривдника;

•        однокласники;

•        випадкові учні або ін..

Наслідки булінгу можуть бути різноманітні. Їх жертви зазнають чимало страждань. Це і зниження самооцінки, поганий сон та апетит, тривожність, вживання алкоголю, паління, думки про самогубство та інші.

Отже, як бачимо явище булінгу є поширеним, але в наших силах його зупинити і не лишатися осторонь. Адже слід пам'ятати, що сьогодні ти - спостерігач, а завтра -- жертва.

 

6. Вправа "Відгадай хто"

Мета: навчити учасників тренінгу розпізнавати соціальні ролі булінгу.

          Тренер. Зараз ми з вами об'єднаємося у 3 групи.

          Завдання для кожної групи однакове. Ви отримаєте однакову кількість картинок  і спробуєте серед них віднайти жертв булінгу, агресорів та спостерігачів. Кожна група представить свої напрацювання і пояснить, чому вона так думає.

 

7. Вправа "Тягар емоцій"

Мета: надати можливість учасникам відчути переживання, які виникають у жертви булінгу, виховувати почуття емпатії.

          Тренер. Перед вами камінці та мушлі. Виберіть з них те, з чим у вас асоціюється негативна емоція.

          Зараз кожен з вас назве ту емоцію, про яку подумав, і вкине камінець чи мушлю у шкарпетку.

Питання для обговорення:

1. Чи важко було виконувати вправу?

2. Як ви думаєте, емоції кого ми називали?

3. Що ви при цьому відчували?

 

8. Гра-розминка "Хто зайвий"

Мета: активізувати учасників, зняти неприємні емоції від попередньої вправи, підготувати до подальшої роботи.

          Тренер. Зараз я забираю один стілець. Всі ви, за моєю командою, будете рухатися по колу. По команді: "СТОП" ви повинні знайти собі місце для того, щоб сісти. Це не обов'язково має бути ваш стілець. Той, хто залишиться  стояти - вибуває з гри.

          Після гри. Чи звернув хтось увагу на стрічки, які висять на 3 стільцях? Ці стрічки означають певну соціальну роль у булінгу. Звертаю вашу увагу на те, що дехто з вас, несподівано, встиг побувати у певних ролях. Так, може трапитися з вами і у житті: "Ви не очікуєте, а опиняєтеся у ролі жертви чи можливо агресора".

 

9. Вправа "Чому так стається"

Мета: зʼясувати причини поведінки учасників булінгу.

          Тренер. Ви всі бачите у мене різних кольорів та розмірів картки. Зараз кожен з вас вибере картку. З іншої сторони тає є зображення, але ви не можете дивитися самі, що там і показувати скомусь з учасників. Картки відкриваєте за моєю командою. Прошу обʼєднатися у групи за малюнками, які є на картках. Дякую. А тепер, як ви думаєте, що означає "стріла?" (агресор), "око" (спостерігач), "мішень" (жертва). Ви знову, мимоволі отримали ролі. А зараз кожна група буде мати своє завдання.

          Група "агресорів" спробує написати причини, які спонукають кривдника себе так поводити.

          Група "жертв" спробує написати причини, чому діти стають легкими мішенями для кривдників.

          Група "спостерігачів" пише причини, чому спостерігачі часто не вмішуються у процес булінгу.

 

10. Вправа "Скринька безпеки"

Мета: формувати в учнів навики відповідальної та безпечної поведінки, спонукати підлітків до пошуку шляхів захисту у небезпечних для них ситуаціях.

          Тренер. Завдання вправи полягає у тому, що кожен з вас повинен подумати і написати:

1. Як захистити себе від булінгу.

2. Що повинна робити дитина у ситуації булінгу.

          Озвучивши свої рекомендації, вкинути їх у спільну "скриньку безпеки".

Тренер записує на ватмані всі, запропоновані дітьми, варіанти.

Рекомендації:

1. Зберігай спокій, дій хоробро та обійди ситуацію.

2. Стримуй гнів.

3. Говори спокійно і впевнено - дай агресору можливість зупинитися.

4. Звернися по допомогу до дорослого, якому довіряєш (це може бути вчитель, психолог чи соціальний педагог).

5. Повідом про булінг когось із дорослих анонімно.

6. Поговори про це з своїм братом, сестрою, знайомими.

7. Відійди в сторону. Це не ознака слабкості!

8. Усунь провокативні фактори.

          ПАМʼЯТАЙТЕ!

• Ви маєте право відмовитися робити те, до чого вас примушують силою або образливими, злими словами.

• Ваша власність належить тільки вам.

• Ви маєте право на допомогу.

• Кожна дитина має право жити вільно, у безпеці, відчуваючи тепло і любов!

 

11. Вправа "Я зможу допомогти"

Мета: вироблення навичок безпечної поведінки у конкретній ситуації, пошук шляхів захисту у ситуації булінгу.

          Тренер. Ви залишаєтеся працювати у підгрупках. Кожна підгрупа отримає певну ситуацію, де здійснюється насильство. Ваше завдання полягає у тому, щоб допомогти жертві та знайти для неї шляхи захисту та безпечної поведінки. Допомогою вам можуть бути наша "Скринька безпеки" та рекомендації, про які ми говорили у попередній вправі.

          Ситуація 1.

          Вона як завжди сиділа за партою, хоча всі її однолітки метушилися та галасували під час перерви. Світлана спостерігала щодня одну й ту саму картину: дівчатка весело сміються, жартують та кокетливо поглядають на хлопців. Звичайно, адже вони не носять цих потворних окулярів та брекетів на зубах. Через них вона терпіла стільки знущань та насмішок серед однокласників..! Тільки вдома вона могла насолодитися любов’ю та теплом, яке дарували їй її батьки.

          Порожній клас. За партою самотньо сидить Світлана. До неї підходять двоє дівчат. Це її однокласнці. Починають насміхатися з дівчинки: забирають окуляри, кидають на підлогу зошити та книжки, топчуть їх. Дівчинка починає плакати.

          І раптом…..СТОП!    

          Ситуація 2.

          Кожен ранок Максима починався з того, що він чув чергову сварку батька та матері. Так сталося і цього разу. Проспавши, він похапцем одягнувся і вибіг на вулицю. Снідати не хотілось, та й ні мама, ні тато не помітять, що його вже нема. Він звик. Адже давно його у сім’ї не помічали.

          До школи також не хотілося іти. Адже там старші хлопці знову почнуть знущатися з нього: чіпляти на спину образливі прізвиська, давати стусани, ставити підніжки. Було дуже важко, адже пожалітися було нікому…

          Школа. Продзвенів дзвінок на перерву. Із засмученим обличчям Максим вийшов з класу.

          В цей час до нього підійшли троє старшокласників. Почали знущатися, насміхатися. Один з них поплескав Максима по спині, причепивши листок з написом «Вдар мене». Хлопець про це не знав. Максима боляче штовхнули і він упав. Було дуже боляче. На очі навернулися сльози.

 І раптом………СТОП!    

          Ситуація 3.

          Колись Саша жив у щасливій та повноцінній сім’ї. Але після розлучення батьків мати була постійно зайнята. А він так хотів уваги та тепла. Адже він також важко переживав розлучення батьків, хоча і не показував цього. Через це він почав погано вчитися. Часто конфліктував з вчителями та дітьми.

          Цей день у школі не був винятком. Після уроку він побився з однокласником, нагрубив вчительці, яка зробила йому зауваження і як завжди прийшов на уроки не підготовленим. Однокласники Сашка незлюбили і часто насміхалися та глузували з нього, не приймали у спільну компанію. Але він не виказував свого болю через це. Насправді йому було страшно…

          Школа. Уроки давно закінчилися. Всі порозходилися. Сашкові не хотілося іти додому.

          Сашко одягає свою куртку. В цей час до нього підходять двоє старшокласників, пропонують цигарку. Сашко, спочатку вагається, але потім погоджується піти з ними закурити. Виходячи з гардеробу, старшокласники починають вимагати у хлопця гроші. Сашко пояснює, що у нього немає грошей. Хлопців це обурює і вони починають його бити.

          І раптом…….СТОП!     

Питання для обговорення:

1. Чи були труднощі при виконанні завдання? Якщо так, то вчому саме?

2. Які емоції чи переживання ви відчували до дітей, які опинилися у складних ситуаціях?

 

12. Підведення підсумків.

          Тренер. Наше заняття закінчилося. А зараз прошу сказати: "Що вам найбільше запам’яталося?" "Що зможете за необхідності застосувати в житті?" "Чи збулися очікування?"

Тренер після рефлексії роздає буклет

Булінг в освітньому закладі

              

        Шляхи його виявлення та попередження.

        У наш час проблема булінгу (цькування) стала доволі розповсюдженим та масовим явищем. При цьому, жертвами булінгу стають не тільки в реальному, а й у віртуальному світі.

        У Законі України «Про освіту» булінг або цькування визначається так:

         «Це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

          Ознаки булінгу.

• Здійснюється навмисно.
• Відбувається регулярно.
• Нерівність сил.
• Груповий процес.
• Не закінчується сам по собі.
• Має негативний психологічний вплив на всіх.

Як розпізнати булінг:

1.Когось затискають в кутку приміщення.

2.Коли дорослий підходить до групки дітей вони, замовкають, розбігаються, різко змінюють діяльність(можуть «обійняти» жертву, начебто все в порядку).

3.Один з учнів не обирається іншими (тобто перебуває в ізоляції).

4.Весь клас насміхається над одним і тим же учнем.

5.Використання дуже образливих прізвиськ.

6.Зовнішній вигляд (по обличчю одного з учнів: блідий, червоний (у плямах), в сльозах, наляканий, ознаки насильства на тілі).

7.Молодші школярі бояться зайти в туалет.

8.Школярі після уроків не розходяться, когось чекають біля школи.

Найпоширеніші форми булінгу.

1.Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.

2.Образливі жести, дії, наприклад плювки.

3.Залякування,за допомогою слів, загрозливих інтонацій з метою змусити жертву щось зробити чи не зробити.

4.Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот.

5.Вимагання грошей, їжі, речей, умисне пошкодження особистого майна жертви.

6.Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук та ін.).

7.Приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки й коментарі в чатах та ін.), поширення чуток і пліток.

Як учителю розпізнати шкільний булінг.

• Утворення булінг-угрупувань (навколо «лідера» створюється група «прихильників»).
• Початок конфлікту і його ескалація. З боку агресора – початок і повторення насильницьких дій. З боку жертви – приниження, страх, тривожність, втрата здатності і волі до супротиву.
• Деструктивна поведінка. За учнем закріплюється статус жертви. Його звинувачують у ситуації, що склалася. Жертва вірить, що винна в знущаннях над собою.
• Вигнання. Пропуски занять, перехід до іншої школи.

Якщо в класі вчителя є боулінг, слід з учнями виробити правила поведінки, жоден випадок не лишати без уваги, завжди вислуховувати обидві сторони. Якщо ці способи не допомагають, спробувати інші варіанти. Наприклад:

1.Можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

2.Пояснити учням, що навіть пасивне спостереження за знущанням і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.

3.Запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

4.Проводити заняття з формування навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

Алгоритм дій у випадку булінгу у закладах освіти.

1.Термінове втручання.

2.Надання першої допомоги потерпілому.

3.Інформування керівника закладу освіти, де стався випадок булінгу, або батьків, учителів, практичного психолога.

4.Реєстрація і розгляд випадку насильства.

5.Звернення до служби у справах дітей.

6.Звернення до територіального органу Національної поліції або Центру надання безоплатної правової допомоги.

7.Можливе звернення на «гарячу» лінію ГО «Ла Страда – Україна»: 0800500225 або 116111 (для дзвінків з мобільного).

 

 

                  Особливості адаптації учнів 1-х, 5-х, 10-х класів.

         Учорашні дошкільники нетерпляче чекають першого вересня, мають позитивне налаштування на навчання. Бути щасливим володарем портфеля, підіймати руку на уроці, отримувати відмітки — все це як чудова гра. Та згодом може виявитися, що грати не так уже й цікаво. Але «вийти з гри», натиснути «Esc» вже неможливо Численні обов’язки та обмеження першокласника змінюють позитивний образ школи. Якщо дитина не справляється з психоемоційними навантаженнями, то:

    -шкільні ситуації стають джерелом стресу

    -знижується працездатність та успішність навчання.

 

        У чому особливості адаптації першокласників?

        Адаптацію інколи розуміють як процес пристосування. Проте адаптація не лише звикання до чогось. Це здатність розвиватися в тому середовищі, в яке потрапив. Тобто в ситуації шкільного навчання дітям важливо не просто «мімікрувати» в новому середовищі — їм потрібно:

 а) залишитися самими собою

 б) зберегти родинні цінності, поєднавши їх із новими, що формуються внаслідок нових соціальних контактів.

        Гармонійно вбудований у структуру особистості новий досвід даватиме дитині ресурс для подолання складних ситуацій шкільного життя.

Педагогічний колектив, який працює з першокласником, має враховувати основні характеристики адаптації, коли:

   -відбувається перетворення з дошкільника на учня;

   -змінюється провідна діяльність;

   -оновлюється соціальне оточення;

   -обмежується рухова активність.

         Що загрожує адаптації?

        Якщо механізм адаптації дає збій, це проявляється:

   -низьким рівнем опанування шкільної програми;

   -емоційним дискомфортом.

        Такі діти відчувають негатив, тривогу, напруженість. Але найчастіше педагогів турбує поведінкова симптоматика дезадаптації — неуважність, неслухняність, порушення дисципліни на уроках та перервах, демонстративність та агресія тощо.

        Причини дезадаптації можна об’єднати у дві групи:

Біологічні:

    неврологічні розлади, порушення  мовлення, соматична ослабленість, порушення розумового розвитку тощо.

Соціально-психологічні:  

    недостатня підготовка до школи, невміння встановлювати соціальні контакти, мотиваційна неготовність, неадекватна самооцінка, особистісні  якості, які перешкоджають адаптації ( агресивність, тривожність тощо), нетактовний педагогічний підхід.

 

         Три рівні адаптації.

Високий.

       Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній.

      Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький.

      Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався

        У цій групі можуть бути учні з психоневрологічними порушеннями, які потребують особливих підходів, але можуть бути й учні, які мають низький рівень психологічної готовності до навчання.

 

          

    Виділяють складові готовності до школи, як-от:

-Мотиваційну.

-Інтелектуальну.

-Емоційно-вольову.

-Комунікативну.

    Результати психологічного дослідження готовності учнів 1-го класу до навчання в школі.

 Кількість учнів – 18.

Високий – 33,3%(6 уч.), достатній – 33,3%(6 уч.) ,середній – 5,5%(1 уч.), низький – 27,7%(5 уч.).

 

     Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:

1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.

2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.

3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.

4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.

5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.

6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.

7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.

8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.

9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.

10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.

11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.

12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки "не люди для мене, а я для людей".

        Як забезпечити успішну адаптацію учнів до навчання у п’ятому класі?

     Період адаптації учнів 5 класів до навчання є одним із найважчих періодів шкільного життя. Ефективний перебіг процесу адаптації п’ятикласників до навчання в основній школі забезпечать:

-цілеспрямоване координування дій адміністрації школи, учителів-«предметників», класного керівника;

- просвітницька робота практичного психолога з колективом.

        Під час переходу учнів із початкової до основної школи у них значно зростає нервово-психічне напруження та напруження серцево-судинної системи. Тому в перші дні навчання у п’ятому класі в учнів спостерігається низький рівень працездатності, уваги. П’ятикласники адаптуються до нових умов навчання так само складно, як і під час вступу до школи. Особливі труднощі в адаптації переживають ті учні, які до п’ятого класу перейшли з іншої школи, а інколи — з іншого населеного пункту.

     Отже, серйозними випробуваннями для психіки учня п’ятого класу є:

- різка зміна умов навчання;

- розмаїтість і якісне ускладнення вимог, що висувають перед учнем різні вчителі-«предметники»;

 -зміна позиції старшого учня у початковій школі на наймолодшого в основній.

     Більшість учнів переживають перехід із початкової школи до основної як важливий крок у своєму житті. Поява декількох учителів-«предметників» із різними вимогами, характерами, стилем викладання є для них очевидним показником дорослішання.

    Дехто з учнів п’ятого класу усвідомлює своє нове становище як шанс заново почати шкільне життя, налагодити стосунки з учителями. Ці учні з гордістю розповідають батькам, родичам і друзям про свої успіхи в школі.

     Умови, що змінилися з переходом учнів до основної школи, характеризуються високим рівнем вимог до:

- інтелектуального й особистісного розвитку учнів ;

-ступеня сформованості знань, умінь і навичок.

     Після переходу до основної школи в житті учнів відбулися такі зміни:

• збільшився обсяг і кількість навчальних предметів
• посилилося значення багатопредметного навчання
• розширилося коло вчителів-«предметників», з якими учні мають систематично спілкуватися
• на зміну першій учительці прийшов класний керівник

      Для учнів у цей період характерні, зазвичай:

• низька організованість
• неуважність і недисциплінованість на уроках
• зниження інтересу до навчання і його результатів
• зниження самооцінки
• високий рівень тривожності.

 

   Причини труднощів адаптації.

     

1. Недосконала система організації освітнього процесу 

• відсутність чітких вимог до учня
• дезорганізованість педагогічного та учнівського колективів

2. Неправильні методи виховання в сім’ї 

• несприймання дитини
• відсутність єдиних вимог з боку батьків
• жорстоке ставлення до дитини
• занадто лояльне ставлення до дитини

3.Особливості розвитку дитини 

• несформованість емоційно-­вольової сфери
•  слабка саморегуляція поведінки

            4.Психофізіологічні особливості дитини 

• слабкий тип нервової системи
• підвищена емоційна чутливість
• переважання процесів збудження над процесами гальмування.

 

 

        Причини дезадаптації учнів 5-х класів.

      Адаптацію учнів до основної школи затримують неузгоджені, інколи навіть суперечливі вимоги вчителів. Перебуваючи у ситуації множинності вимог, учні мають навчитися враховувати, зіставляти ці вимоги, долати пов’язані з ними труднощі. Усі ці вміння знадобляться їм надалі, навіть після завершення навчання у школі. Труднощі в учнів п’ятих класів може спричинити також необхідність на кожному уроці пристосовуватися до своєрідного темпу, особливостей мовлення, стилю викладання вчителів-«предметників». Адже в початковій школі не треба було так часто налаштовуватися на зміни під час перебування на різних уроках.

      Трапляються ситуації, коли, перейшовши до п’ятого класу, учні-відмінники у початковій школі мають середній рівень навчальних досягнень в основній. Це є закономірним результатом розходження цілей, які ставлять перед собою початкова й основна школа. Тому вже у початковій школі потрібно на належному рівні розвивати інтелектуальні здібності учнів, щоб цей процес ефективно продовжувався в основній.        

      Несформованість понятійного мислення в учнів п’ятих класів також є причиною дезадаптації. Операційна система інтелектуальної діяльності учнів має відповідати операційній системі, що використовують під час викладання предметів. Якщо учні оволодіють понятійним мисленням — вони легко розумітимуть та узагальнюватимуть матеріал, що їм пояснюють на уроках та з яким вони ознайомлюються у підручниках. Якщо понятійне мислення в учнів не сформувалося, вони можуть образно уявляти наукові факти та положення, але здебільшого їм доводитиметься заучувати викладену на уроках та в підручниках інформацію. Наявність цього факту не одразу можна помітити під час уроків історії, біології чи географії. Однак щодо математики та фізики — вона очевидна. Гуманітарні науки такі учні можуть деякий час заучувати і як наслідок — отримувати високі бали. Проте на запитання наприкінці параграфа більшість учнів з несформованим понятійним мисленням не зможуть дати зв’язної відповіді. Через це навчання для них стає неповноцінним, а з деяких предметів — неможливим. Акценти для вчителя-«предметника».

        Також труднощі в учнів п’ятих класів можуть спричинити:

- недоліки розвитку інтелектуальних здібностей — вищих форм мислення, що не розвинулися в початковій школі;

-неповноцінність навичок, зокрема навички читання.

            Умови успішної адаптації учнів 5 класу

       Щоб забезпечити успішну адаптацію учнів п’ятих класів, учителям-«предметникам» і класним керівникам необхідно готуватися до роботи у п’ятому класі заздалегідь. З цією метою вони мають відвідувати уроки, виховні заходи у четвертих класах, під час яких звертати особливу увагу на: спілкування учнів з однолітками, атмосферу під час уроку, рівень підготовленості та самостійності учнів.

        Щоб знайти оптимальні форми та методи взаємодії, учителі-«предметники», а також класний керівник, які працюватимуть у п’ятих класах, мають заздалегідь ознайомитися з програмами для початкової школи, методикою роботи з учнями конкретного вчителя початкової школи, від якого клас перейде в основну школу.

       Класний керівник має поговорити з практичним психологом, який надасть слушні поради та корисну інформацію щодо ефективної співпраці з певним класом загалом та конкретними учнями зокрема.

       Не менш важливо з’ясувати побутові умови, у яких навчалися учні в класі, та відповідність побутових умов удома, рівень володіння учнями інформаційно-комунікаційними технологіями тощо.

       Протягом першого півріччя навчання в п’ятикласників повинне сформуватися так зване почуття дорослості, що проявляється в новій особистісній позиції щодо:

• навчальної діяльності
• школи й навчальних предметів
• однокласників
• учителів-«предметників»
• класного керівника
• власного внутрішнього світу.

 

      Утім, сформоване почуття дорослості, високий рівень психологічної готовності до навчання в основній школі ще не забезпечують успішного подолання труднощів у навчанні й спілкуванні. У період адаптації важливо також забезпечити учням спокійну, комфортну обстановку у школі та вдома, встановити чіткий режим дня. Учні мають постійно відчувати підтримку і допомогу з боку вчителів та батьків. Учителі-«предметники», класний керівник, адміністрація школи мають створювати такі ситуації, що давали б учням змогу проявляти ініціативу, відчувати, що вони мають право на помилку, власну думку, сприяли їхній участі у спільній діяльності, забезпечували працю в умовах альтернативи, вибору. Надзвичайно важливим завданням педагогів є сформувати дружній учнівський колектив та забезпечити демократичну атмосферу під час освітнього процесу.

          Ознаки успішної адаптації п’ятикласника:

• успішне засвоєння навчального матеріалу
• готовність до виконання вимог учителів без попереднього заохочення
• адекватне сприймання оцінок учителя
• активність, уважність, стриманість на уроках
• легке орієнтування у школі та на її подвір’ї
• позитивне оцінювання учнем власних дій і результатів докладених зусиль
• спілкування з однокласниками та учнями старших класів
• рухливість на перервах

         Слід пам’ятати: якщо процес адаптації затягнувся, в учнів можуть спостерігатися функціональні відхилення, за таких обставин необхідно звернутися до практичного психолога.   

           Дуже важливою для сучасного 10 класу є проблема адаптації до нового колективу, оскільки мало хто при навчанні в 10 класі залишається в тому ж самому колективі, в якому вчився до цього. В даному випадку 10 клас нашої школи сформований з учнів різних шкіл. Класи суттєво відрізнялися мотивацією навчання, ставлення до навчання, якісним рівнем знань, рівнем вихованості. Тому створений класний колектив змінив суттєво свою структуру, став іншим для кожного учня.

          10 клас як перехідний період від дитинства до серйозного навчання

Після зміни критеріїв оцінок навчального процесу відбувається втрата первинного статусу в групі однолітків. При цьому з'являються істотні зрушення в самооцінці, як правило, не усвідомлювані самим підлітком. Вчиняється розрив у тій сфері переживань людини, які пов'язані з усвідомленням себе. Подібні процеси досить часто призводять до виникнення захисних механізмів різного роду, які забезпечують збереження звичної самооцінки людини і його відношення до себе, спотворюючи сприйняття навколишньої дійсності. Зовні неадекватне сприйняття навколишнього світу і власної особистості може виявлятися в поведінкових порушеннях, зниженні конструктивності поведінки, частих афективних реакціях, виникає пригніченість і депресія. У цілому подібний стан прийнято кваліфікувати як соціально-психологічну дезадаптацію, яка потребує індивідуальної роботи з психологом.

           Специфіка адаптації 10-класників визначається особливостями віку та специфікою профільного навчання. Важливою соціальною потребою даного віку є потреба у пошукової активності, у самовизначенні, в простраіваніі життєвих перспектив.

           Практика показує, що якщо обраний напрям в навчанні відповідає психофізіологічним і особистісним особливостям, інтересам і схильностям учня, то, незважаючи на підвищені вимоги і збільшення навчального навантаження, стомлення і пов'язані з ним невротичні явища спостерігаються набагато рідше, а ефективність навчання підвищується.

           Профільне навчання - це вид диференційованого навчання учнів у старших класах, воно передбачає поглиблене вивчення учнями одного або декількох предметів, спеціальних курсів, відповідних обраному профілю і забезпечують допрофесійну підготовку з метою вибору майбутньої сфери діяльності.

Профільне навчання в загальноосвітній школі робить процес професійного самовизначення більш інтенсивним, по-перше, завдяки поглибленому вивченню навчальних предметів, що становлять ядро ​​цікавить чи обраної професійної сфери діяльності, по-друге, завдяки можливостям базисного навчального плану для реалізації учням активної проби сил.

          Здійснювана профільна диференціація дозволяє уникнути, з одного боку, вузької спеціалізації, з іншого, - створює умови для допрофесійної підготовки і соціально-психологічної адаптації. Профільне навчання сприяє тому, щоб школяр усвідомив себе дійсно суб'єктом професійного вибору.

          Необхідним етапом в розробці рекомендацій з прогнозування успішності навчання, професійного становлення та оптимізації функціонального стану є вивчення процесу адаптації до певної діяльності.

 

 

Висновки:

       Психологічний зміст підліткового віку привертає до ризику виникнення психічної дезадаптації.

      Існують деякі універсальні закономірності адаптації, причому у формуванні адаптаційних реакцій бере участь складна багаторівнева структурно-функціональна система.

     Показана закономірна залежність між вираженістю тривоги і частотою порушень психічної адаптації.

     Індивідуальні особливості учнів відіграють важливу роль в адаптаційному процесі.

     Специфіка адаптації 10-класників визначається особливостями віку та специфікою профільного навчання.

 

 

 

 

 

 

Керуй своїм життям!

ВІЛ-інфекція. СНІД...

Тренінгові заняття для учнів

Мета:

сприяти оволодінню учнями достовірною інформацією про ВІЛ-інфекцію та СНІД, шляхи його передачі, ситуації ризику;

привернути увагу до проблеми, висунути аргументи на користь безпечної поведінки, допомогти виробленню навичок такої поведінки;

формувати позитивну мотивацію на здоровий спосіб життя, свідоме ставлення до власного здоров’я та поведінки щодо профілактики поширення ВІЛ-інфекції;

спрямувати на толерантне ставлення до людей, які живуть з ВІЛ.

Очікувані результати:

усвідомлене сприйняття необхідності здорового способу життя, вплив на майбутній розвиток молоді;

використання отриманої інформації у сучасному житті.

Матеріали:бейджики, плакат «Правила роботи групи»;плакат із розшифровкою абревіатур ВІЛ, СНІД; плакат шляхів передачі ВІЛ-інфекції (статевий, переливання донорської крові, використання нестерильного медичного інструменту, при пологах від матері до дитини); аркуші паперу, ручки, стікери, повітряна кулька, маркери.

 

Хід заняття

1. Привітання

Добрий день! Сьогодні у нас тренінгове заняття. Ми будемо працювати у групі. Я буду працювати з ... (називаю кожного по імені).

Так вітається кожен учасник заняття.

 

2. Прийняття правил

Для робити нам треба прийняти правила, яких мають дотримуватися учасники.

Правила роботи групи: Тут і зараз. Будь активним. «Я»-повідомлення. Доброзичливість. Щирість. Толерантне ставлення до інших.

 

3. Оголошення теми і мети заняття

Діти, сьогодні ми зібралися, щоб поговорити про найбільші життєві цінності: про здоров’я та життя.

Відповідальне ставлення до їхнього збереження та якісного поліпшення – найбільше, що може зробити людина для себе та оточення.

Оголошення теми і мети заняття.

 

4. Очікування

Я познайомила вас з темою та метою нашого заняття. А зараз хочу попросити написати на стікерах ваші очікування від сьогоднішнього заняття і розмістити їх на нашому піщаному годиннику вгорі.

Учні пишуть свої очікування і озвучують їх.

Психолог

Ніколи не забувайте дбати про своє здоров’я. Бо лише при здоров’ї  можна подолати будь-які труднощі, випробування, знайти гідне місце в житті.

Один мудрець сказав:

«Якщо ти не знаєш ні себе, ні супротивника, - ти програєш. Якщо ти знаєш тільки себе, - можливо, ти виграєш. Якщо знаєш і себе, і супротивника, - перемога на твоєму боці.»

Під супротивником сьогодні ми маємо на увазі ВІЛ-інфекцію та СНІД, і наша мета – пізнати свого супротивника якомога краще.

 

5. Вправа «Факт чи вигадка»

Психолог

Перед кожним з вас лежить по дві картки: на одній написано слово «факт», а на другій – «міф». Якщо інформація або твердження, які я буду читати, вам здаються правильними, ви показуєте картку зі словом «факт», якщо ж ні – «міф».

Після кожного запитання учні, за бажанням, пояснюють свою позицію.

 

1. ВІЛ спричиняє СНІД.(Факт).

Учень

- Зараз давайте послухаємо розшифровку слів – ВІЛ та СНІД:

В– вірус – збудник захворювання; І– імунодефіциту – відсутність захисної реакції системи організму, яка забезпечує захист від мікроорганізмів, що спричиняють хворобу; Л– людини – людська хвороба.

 

С– синдром – низка симптомів, що вказують на наявність якоїсь хвороби чи стану; Н– набутого – такого, що набутий упродовж життя, а не від народження; І– імунного – стосується імунної системи, яка забезпечує захист людини від мікроорганізмів, що спричиняють хворобу; Д -дефіциту – брак певного ресурсу, у цьому випадку – відсутність  захисної реакції імунної системи людини на присутні в організмі шкідливі віруси.

СНІД – це хвороба, яка спричиняється вірусом, що називається ВІЛ.

СНІД  буває тільки у тих людей, в організм яких потрапив ВІЛ.

ВІЛ виявив вперше Люк Монтаньє у 1983 році в Парижі.

 

2.ВІЛ-інфекція вражає імунну систему організму. (Факт).

Учень

-  ВІЛ-інфекція – це інфекційне захворювання, що спричиняється вірусом, який руйнує імунну систему організму. ВІЛ віднесено до «повільних» вірусів. Потрапляючи в організм людини ВІЛ атакує певні клітини крові – Т-лімфоцити, він руйнує їх. Це призводить до руйнування всієї імунної системи, в результаті чого організм втрачає свої захисні механізми.

 

3. Існує три основні шляхи передачі ВІЛ-інфекції від однієї людини до іншої. (Факт).

Психолог

Три основні шляхи зараження: *статевий (ураження відбувається через статевий контакт без використання презервативів); * через кров, тобто при різних діях, пов’язаних з ушкодженням шкіри чи слизової оболонки здорової людини нестерильним інструментом; при переливанні крові; * від інфікованої матері до дитини (в 25-30% випадків) ВІЛ може потрапити в організм дитини під час вагітності, пологів чи годуванням грудним молоком.

Тільки сама людина в якої є ВІЛ, може вирішувати, чи буде вона розповідати про це кому-небудь. Є у людини ВІЛ, чи немає можна з’ясувати, тільки якщо вона перевіриться у лікаря. Абсолютно різні люди заражаються ВІЛ, і це не означає, що вони погані або якісь особливі. Важливо знати, що  можна захистити себе від ВІЛ, і в тебе це вийде.

 

4. ВІЛ-інфекція передається через повітря.(Міф).

- Мивже зазначили шляхи передачі ВІЛ-інфекції.

 

5. Переносниками ВІЛ можуть бути комарі, клопи й інші кровососні комахи.(Міф).

- Ні, тому що кровососні комахи не впорскують всмоктану кров у русло крові іншої людини.

Учень

ВІЛ не передається через:

спільне з ВІЛ-інфікованим користування верхнім одягом;   рукостискання;   спільне користування фонтанчиком для питної води;   посуд, їжу;  домашніх  тварин;  туалети, унітази;  чхання, кашель;   контакти  в громадському транспорті;   обійми;   монети  та паперові гроші;   постільну  та натільну білизну;   рушники, мило, мочалку;   комарів та інших комах;   плавання  в басейні;   дверні  ручки та спортивні знаряддя;  дружні  поцілунки.

 

6. Людина-носій ВІЛ може інфікувати свого статевого партнера.(Факт).

- Ми вже говорили про шляхи передачі ВІЛ.

 

7. Можна інфікуватись ВІЛ при переливанні крові.(Факт).

- Ми вже говорили про шляхи передачі ВІЛ.

 

8. Наркомани можуть передавати ВІЛ один одному, якщо вони користуються однією і тією ж голкою.(Факт).

- Ми вже говорили про шляхи передачі ВІЛ.

 

9. Вірус ВІЛ можна виявити відразу ж після інфікування.(Міф).

Учень

- Ні, вірус ВІЛ не можна виявити відразу ж після інфікування.

Клінічна стадія зараження ВІЛ починається з моменту проникання ВІЛ в організм людини. Вірус потрапляє в лімфоцити, де розмножується, а потім «розселяється» в інші клітини організму.

При гострій формі захворювання може розвинутися через тиждень після зараження вірусом, коли, як правило, в крові ще немає антитіл. Організм починає виробляти антитіла через 6-8 тижнів, а іноді 8 місяців після інфікування. До первинних клінічних ознак належить лихоманка, збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія), пітливість у нічний час, головний біль, кашель. У третини або половини ВІЛ-позитивних людей є одна або кілька цих ознак. Ці ознаки через деякий час зникають. Як правило, інфікований не пов’язує це з ВІЛ-інфекцією, але він може бути джерелом зараження інших людей.

Єдина можливість виявити зараження ВІЛ – зробити аналіз крові. Сучасні тест-системи дозволяють виявити антитіла в крові ВІЛ-інфікованого вже через 28 діб. Але у 2% випадків вони виявляються лише у пізні строки (до 12 місяців). Та навіть, коли присутність вірусу ще не можна виявити в організмі, інфікована людина вже може бути заразною.

Таке приховане носійство може тривати від 3 тижнів до 15 років.

 

10. Немає ліків проти ВІЛ, коли він потрапить у кровообіг. (Факт).

Учень

- Уже існують ліки, які діють безпосередньо на ВІЛ. Ці противірусні препарати застосовують з 1996 року. Ліки, які діють на ВІЛ, «послаблюють» вірус та його здатність розмножуватися. Ці препарати не дозволяють ВІЛ-інфекції перейти у стадію СНІД; разом з тим вони не можуть повністю знищити ВІЛ.

Противірусні препарати випускають зарубіжні фармацевтичні фірми, Україна не має власного виробництва. Тому ціна їх висока, а в ряді країн випускають так звані генерики, тобто ліки-аналоги фірмових розробок. Вони значно дешевші, і при відповідному контролі якості, їх цілком можна використати для лікування ВІЛ-інфекції.

Лікування ВІЛ-інфекції вимагає постійного нагляду лікаря і лабораторного контролю, тому не проводиться самостійно.

 

11. Червона стрічка –це всесвітній символ солідарності з ВІЛ-позитивними та тими, хто живе зі СНІДом.  (Факт).

Психолог

-Жоден захід щодо ВІЛ/СНІДу зараз не обходиться без «червоної стрічки» - шматочка шовкової стрічки, складеного петлею. Червона стрічка – міжнародний  символ боротьби зі СНІДом, як логотип його використовують ВООЗ, агенції ООН та незлічена кількість благодійних фондів.

Американському художнику Франку Муру судилося ввійти в історію як творцю «червоної стрічки». Проблема СНІДу була для художника близькою – він прожив з ВІЛ-інфекцією більше 20 років.

1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Вперше він був відзначений 1 грудня 1988 року.

 

12. Від СНІДу можна вберегтися.(Факт).

 

6.. Вправа «Найефективніший захист  від ВІЛ-інфекції»

Обговорення в парах.

(Знання про шляхи передачі ВІЛ та недопущення щодо ВІЛ-інфікування поведінки).

Висловлення свої думок учасниками заняття.

Яким чином ми можемо вберегтись від СНІДу? Вести санітарно-профілактичні заходи боротьби зі СНІДом. Вести контроль донорської та плацентарної крові, її препаратів, інших біологічних рідин. Вести контроль за стерилізацією ріжучих, колючих та інших інструментів або користуватися одноразовими. 4.   І головне – здоровий спосіб життя, чистота у взаєминах – найкращі методи профілактики СНІДу.

Учень

«СНІДу – ні!», ми разом скажемо усі,

І чекаємо на підтримку звідусіль.

Якщо знати і виконувати все,

Щоб не захворіти,

То не буде ані горя, ні біди,

І забуде нас хвороба назавжди,-

Тільки б захотіти!

Психолог

- Ніхто з нас не застрахований від будь-яких життєвих обставин. Найважливіше, якими ми будемо у ставленні до інших.

 

7. Вправа «Торбинка асоціацій»

- Ми часто говоримо, що потрібно бути толерантним у відношенні до інших. А який зміст ми вкладаємо у це поняття?  Зараз давайте запишемо свої асоціації з цим словом на стікерах і прикріпимо на нашу торбинку асоціацій. (Діти озвучують свої думки).

Психолог

- ВІЛ-інфікований чи хворий на СНІД – це насамперед людина, наділена тими самими бажаннями, почуттями, надіями, що й здорові люди.

Тому основна допомога полягає у психологічній підтримці. Як правило, люди, дізнавшись, що вони ВІЛ-інфіковані, відчувають потребу поділитись з кимось своїми почуттями, відчути себе не самотнім у боротьбі з недугою. Тому ми повинні бути толерантними у відношенні до людей, які мають таку проблему.

 

8. Вправа «Що б ви зробили?»

Учасники об’єднуються у 4 підгрупи. Кожна підгрупа отримує картки з описом ситуації та відповідає  на запитання до них. У процесі обговорення представник кожної підгрупи читає опис своєї ситуації та відповідає на запитання.

Ситуація 1

Вадим після школи продає газети. Він почув, що Олексій, який працює поруч з ним, хворий на СНІД. Мати Вадима, дізнавшись про це, вимагає, щоб він покинув цю роботу.

Запитання:

Що Вадим має розповісти своїй матері про шляхи поширення ВІЛ?

Чи повинен він залишити свою роботу? Якщо так (або ні), то чому?

Який ступінь ризику для Вадима інфікуватися ВІЛ, працюючи разом з Олексієм?  (Відсутній, невеликий чи великий.)

Ситуація 2

Юркові 15 років, він інфікований ВІЛ, який викликає СНІД. Юрко не виглядає хворим, але швидко стомлюється. Він продовжує ходити до школи, але не знає, чи потрібно розповідати про те, що він ВІЛ-інфікований.

Запитання:

Чи повинен Юрко і далі відвідувати школу? Якщо так (або ні), чому?

Чи повинен він розповісти комусь, що він ВІЛ-інфікований? Чому?

Який ступінь ризику для вас, якщо Юрко сидітиме поруч у школі?  (Відсутній, невеликий чи великий.)

 

9. Вправа «Повітряна кулька»

Психолог

- У мене є повітряна кулька. Напишіть на ній ваші негативні думки з приводу понять «ВІЛ», «СНІД».

-  Що ви відчуваєте, коли кулька наближається до вас?

- Кульку потрібно знищити.

- Ось так буде подолана ця проблема у світі – тільки нашими спільними зусиллями та відповідальним ставленням до свого життя і здоров’я!

 

10. Вправа «Мій острів»

- Щоб підняти вам настрій пропоную об’єднатись у групи і намалювати ваш острівець мрій, на який ви візьмете найкраще: улюблених друзів, тварин. І обов’язково придумайте захист від негативних впливів, хвороб, впливу шкідливих речовин.

Потім кожна група представить свій острів.

 

11.  Вправа «Чи справдилися ваші очікування?»

- Перемістіть ваш стікер на піщаному годиннику вниз, якщо справдилися ваші очікування стосовно сьогоднішнього заняття.

 

14. Підсумки заняття

Рефлексія

Зараз хочу попросити кожного декілька слів сказати про наше заняття: що сподобалось, а що, можливо, ні. Яка вправа була найцікавіша? І т. д.

 

 

 

 

Рекомендації для батьків про безпечне використання ІНТЕРНЕТУ

 

        Розвиток і безпека наших дітей — пріоритетні завдання для батьків. Кожен з нас прагне використати всі можливості для того, щоб діти виросли здоровими, освіченими й гармонійно розвиненими особистостями. Інтернет може стати в цьому одним з головних помічників. А для того, щоб зробити мобільний інтернет не тільки корисним, але й безпечним, компанія «Київстар» почала реалізацію програми «Безпека дітей у мобільному інтернеті» та за допомогою дитячого психолога підготувала актуальні поради й рекомендації для всіх батьків.

Довіра в родині

       Основна рекомендація, що гарантує безпеку дитини в мобільному інтернеті — довірче спілкування з батьками. Дитина повинна знати, що головні експерти у всіх життєвих ситуаціях — її мама й тато. Не повинно бути таких тем, які дитина боялася б обговорювати з батьками й питань, які дитина посоромилася б поставити. На жаль, у багатьох родинах довірчі відносини втрачені, і батьки з дітьми живуть поруч, але не разом. Якщо такі проблеми є у Вас, прочитайте кілька простих рекомендацій, які зможуть відновити довіру у Вашій родині.

      Хоча б 15 хвилин у день спілкуйтеся з дитиною так, щоб ви дивилися одне одному в очі. Але тільки не тоді, коли Ви її лаєте! Контакт «очі в очі», повинен асоціюватися в дитини тільки з теплим, довірчим спілкуванням.

      Починайте й закінчуйте день разом! Будіть дитину вранці, нехай вона бачить Ваш гарний настрій. Намагайтеся, у міру її віку, укладати її спати. Навіть діти 7 років люблять казку на ніч, а для дітей старше важлива щиросердечна бесіда.

Мобільний інтернет і діти різного віку

     У дітей різного віку відрізняються інтереси, розуміння навколишнього світу й реакція на різні події. Дуже важливо зрозуміти, у якому вигляді й обсязі необхідний інтернет дітям у тому або іншому віці.

      Дитині до 7 років цікаво й навіть необхідно грати, особливо — у розвиваючі й сюжетно-рольові ігри. Чому б не надавала перевагу дитина — віртуальним іграм або іграм з батьками й іншими дітьми, — усе буде корисно для її розвитку, зрозуміло, якщо дотримуватися обмежень за часом. Інакше віртуальні ігри можуть швидко стати для маляти сенсом життя, а реального спілкування дитина буде уникати. Відводьте на віртуальні ігри півгодини в день, а на ігри з однолітками — 3—4 години.

      З 7 до 11 років, діти як і раніше полюбляють грати й прагнуть використати інтернет саме як майданчик для ігор. Але в цьому віці в дітей прокидається т. зв. соціальне «Я». Дітям важливо зайняти значуще місце в житті свого маленького світу: класу, школи, дружити з однолітками. Тут їй буде потрібна реальна допомога й проста увага батьків. Перші невдалі спроби дружби в початковій школі можуть травмувати дитину. У цьому випадку батьки зможуть дати їй практичні поради зі встановлення контакту з однолітками, разом беручи участь у віртуальному спілкуванні в мережі. Зрозуміло, у всьому необхідно дотримуватися міри, і тоді інтернет стане дитині помічником у подоланні бар’єрів спілкування, партнером у розвиваючих іграх, учителем у вивченні іноземних мов, джерелом необхідної інформації для уроків і просто — музики, картинок і фотографій, мультфільмів і позитивних емоцій.

         Дитина в 11—14 років — це підліток. І найголовнішою, значущою, провідною її діяльністю є спілкування з ровесниками. Тут мобільний інтернет може стати просто незамінним помічником. Але, знову ж, всі добре в міру! Інтерактивне спілкування потрібно обов’язково сполучати з реальним. Після 11 років у підлітків уже починає активно прокидатися інтерес до питань дорослого життя, психології статей і всього, що із цим пов’язане. Важливо, щоб відповіді на свої питання підліток знаходив у першу чергу в батьків, а не на сумнівних сайтах. Крім того, у цьому віці в дітей з’являються кумири: співаки, спортсмени й артисти, про які їм хочеться довідатися все. У цьому випадку інтернет — кращий помічник і інформатор. Але батькам потрібно бути пильними, адже зірок найчастіше супроводжує скандальна інформація.

         Дитина старше 14 років — уже досить доросла людина, що вважає, що сама краще знає, як їй треба поводитися, яку музику слухати, що читати, з ким спілкуватися. Цікавтеся всім тим, чим цікавиться Ваша дитина, намагайтеся вникнути в коло її інтересів і спілкуйтеся з нею про них, навіть якщо це «не Ваша тема». Починаючи із цього віку з дитиною можна говорити й про вибір майбутньої професії. А в інтернеті можна знайти безліч інформації, що допоможе дитині визначитися, а Вам — контролювати й, якщо буде потреба, коректувати вибір дитини, знаходячи більше повну інформацію про переваги й про недоліки різних професій.

Новий драйв сімейного спілкування

        Зробіть мобільний інтернет новим засобом сімейного спілкування. Придумайте цікаве для Вас і Вашої дитини хобі, наприклад — шукайте в інтернеті веселі картинки, на якусь тему, або — створіть спільний он-лайн фотоальбом, а фотознімки для нього робіть мобільним телефоном. Під час спільного відвідування мобільного інтернету Ви ненав’язливо можете розповідати дитині про культуру поводження в мережі, звертати увагу на сховані погрози, аналізувати реакцію дитини на негативну інформацію й т. д.

Розвиватися з інтернетом

       Розмовляйте з дитиною про те, що нового й цікавого вона довідалася з мобільного інтернету. Але спочатку — розповідайте, що важливого й корисного Ви робите з його допомогою самі. Разом з дитиною знаходите в інтернеті відповіді на питання, що її цікавлять. Навчить її, як за допомогою інтернету можна уникнути складних ситуацій, наприклад, не заблукати в незнайомому місці, використовуючи карти; як знайти необхідну інформацію або одержати пораду. Покажіть їй, скільки цікавого і корисного можна знайти в Мережі. Але показуючи дитині багатогранність інтернету, не забудьте розповісти про правильне ставлення до нього. Наприклад, можливість онлайн-спілкування із другом, що живе далеко — це одна із чудових можливостей мобільного інтернету, а от спілкування винятково з віртуальними друзями — це вже крайність.

Обережно, кібер-злочинці!

      Як і в реальному житті, в інтернеті можуть зустрітися люди, що бажають утертися в довіру до Вашої дитини з корисливими або злочинними намірами. Щоб убезпечити свою дитину, Вам необхідно знати, якими прийомами злочинці користуються найчастіше:

Намагаються викликати жалість. Наприклад, розповідять, що їдуть із країни, і не можуть взяти із собою чудового кошеняти, тому шукають гідного для нього хазяїна; запропонують дитині зустрітися й подивитися/забрати нещасну тварину.

       Привертають увагу за допомогою незвичайних, яскравих речей, які так подобаються дітям, а потім — пропонують купити/виграти/одержати в подарунок при особистій зустрічі.

Штучно підвищують самооцінку дітей, розповідаючи про те, які вони чудові й унікальні, але ніхто, за винятком, зрозуміло, злочинця їх не розуміє. Діти дуже люблять, коли їх хвалять і часто готові на всі, щоб похвали не припинялися.

      Звертаються до дитини від імені знайомих, авторитетних для дитини людей. Наприклад, представляються друзями батьків або співробітниками правоохоронних органів і просять вислати важливу конфіденційну інформацію про себе, родину, дім.

       Щоб уберегти дитину від таких ситуацій, необхідно багаторазово програти й проговорити з нею подібні ситуації. Дитина повинна навчитися автоматично відповідати або виконувати певні дії. Наприклад — виходити із чата, коли хтось занадто нав’язливо цікавиться особистою інформацією й обов’язково розповідати Вам про такі спроби! А Вам належить обов’язково повідомляти про інциденти адміністрації сайту, а в окремих випадках — і правоохоронним органам.

Бути культурним в інтернеті

        Як привчити дитину коректному поводженню в мобільному інтернеті? Як і у звичайному житті, головним правилом кожної людини повинно бути: «Поводься із іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою». Намагайтеся донести це правило до своєї дитини на доступних для її віку прикладах, розповідайте, що людині, яку скривдили в інтернеті, так само боляче, якби це відбулося при особистій зустрічі.

Антивіруси й спам-фільтри

 

       Існуючі технології безпеки і технології, що постійно з’являються, здатні не тільки захистити мобільний телефон і комп’ютер, а й уберегти дитину від безлічі помилок. Насамперед, Вам самим варто розібратися в принципах роботи цих програм, встановити й налаштувати їх на Вашому обладнанні, а вже потім — привчати дитину користуватися ними. Як це зробити? Граючи й пояснюючи на простих прикладах і асоціаціях. Для маленьких дітей будуть дієвими такі конкретні приклади, як «адже ми закриваємо наш будинок на ключ, коли кудись ідемо, тому, що не хочемо, щоб хтось сторонній міг увійти й щось у нас украсти». Підліткам же буде цікаво відчути себе «просунутими користувачами» і довідатися про принципи роботи програм безпеки.

Ніки й паролі

      Є таке поняття — особистий простір, а ще прислів’я: «Мій будинок — моя фортеця». Розповідайте дитині на зрозумілих прикладах про те, що таке її особистий простір: його кімната, родина, найближчі друзі, захоплення й т. д. Поясніть, що як і в реальному житті дитина не пустить до своєї кімнати грати чужих, незнайомих людей, і не стане розповідати про себе стороннім дорослим, так і в інтернеті варто оберігати свій особистий простір. Для цього в інтерактивному спілкуванні (ICQ, соціальні мережі, чати, форуми) варто використати псевдоніми-ніки — віртуальні імена. Ці імена можуть підкреслювати захоплення дитини, але з них ніхто не повинен здогадатися про її вік, адресу, соціальний статус й т. д. А для електронної пошти необхідно використати простий для запам’ятовування пароль, але не пароль, що асоціюється з дитиною прямо. Щоб пояснити необхідність використання віртуальних імен і паролів хлопчикам можна розповісти історії про шляхетних лицарів, що приховували свої імена й секретних агентів. А для маленьких дівчаток підійде казка про Червону Шапочку.

Небезпечна «полуничка»

      Всім відомо, що крім величезної кількості корисної, важливої й цікавої інформації, в інтернеті вистачає й «дорослих» сайтів, відвідування яких може викликати нездоровий інтерес, збентежити або злякати дитину. От кілька рекомендацій, які допоможуть уберегти Вашу дитину від психологічних травм:

       Намагайтеся самі, разом з дитиною, знайти коло корисних безпечних сайтів, які вона надалі буде відвідувати. Періодично відвідуйте їх разом.

Ніколи не відмовляйтеся від пояснень, якщо дитина звернулася до Вас із питанням на делікатну тему. Дитина повинна знати, що у Вас вона може отримати всі необхідні роз’яснення.

     Регулярно розмовляйте з дитиною про те, які сайти вона відвідала і що цікавого там довідалася. Не забувайте самі розповідати й показувати, що корисного Ви знайшли в інтернеті.

      І найголовніше — не слід лаяти дитину, якщо вона відвідала «дорослий» сайт. Пам’ятайте, що інформація й життєві ситуації бувають приємні й корисні, а не гарні і погані, як ми звикли думати. Якщо інформація негативна, ми повинні зрозуміти, чому корисному вона може нас навчити — бути акуратними, уважними, відповідальними, довіряти, але перевіряти, поважати себе й т. д. Навчить Вашу дитину поважати себе. Розповідайте, що людина, яка себе поважає, не буде дивитися всяку дурницю.

Інтернет-залежність і як з нею боротися

        Ризику стати інтернет-залежним найбільше схильні діти, у яких не складаються відносини з однолітками й батьками, які намагаються віднайти заміну живому спілкуванню у віртуальних іграх і чатах. Тут, у розмові з дитиною важливо не протиставляти інтернет реальному життю, а показати, як вони можуть доповнювати одне одного! Ваша дитина занадто захоплена іграми-стрілялками? Відмінно, запропонуєте їй стати сильним героєм не тільки на екрані мобільного телефону або монітора, а насправді зайнятися спортом, навчитися прийомів самооборони й т. д. Сходіть разом у спортзал, знайдіть підходящу спортивну секцію.

 

Важливо правильно використати властиву кожній дитині рису — цікавість! Добре знаючи свою дитину, Ви обов’язково знайдете в навколишньому світі речі, які її обов’язково зацікавлять, і в цьому пошуку Вам знов-таки зможе допомогти інтернет.

 

Більше для батьків, дітей та вчителів про безпечне використання ресурсів Інтернету на сайті:

 

http://www.onlandia.org.ua

http://online-bezpeka.kyivstar.ua/the_benefit_for_parents

 

 

 

Рекомендації педагогічним працівникам щодо надання превентивної допомоги учневі при ознаках  суїцидальної  поведінки

 

Суїцидологи зазначають, що абиякі несподівані або драматичні зміни, що впливають на поведінку підлітка чи юнака, абиякі зміни в їх поведінці, словесні й емоційні ознаки слід сприймати всерйоз. До них відносяться :

-втрата інтересу до звичних видів діяльності;

-раптове зниження успішності навчання;

-незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;

-погана поведінка у навчальному закладі;

-незрозумілі або такі, що часто повторюються, зникнення з дому і прогули у школі чи ПТНЗ;

- збільшення споживання тютюну, алкоголю або наркотиків;

-інциденти   із   залученням    правоохоронних   органів,   участь   у правопорушеннях.

При появі цих явиш слід звернути особливу увагу на підлітка або юнака чи дівчину.

Далі слід бути уважними до наступних поведінкових, словесних, емоційних, депресивних ознак суїцидальної загрози.

 

Педагогічним працівникам можна рекомендувати у випадку виникнення ознак суїцидальної поведінки в учнів здійснювати

наступні види допомоги:

• підбирайте ключі до розгадки суїциду;
• приймайте суїцидента як особистість;
• налагодьте турботливі стосунки;
• не сперечайтеся;
• запитуйте;
• не пропонуйте невиправданих утіх;
• пропонуйте конструктивні підходи; вселяйте надію;
• оцініть міру ризику самогубства;
• не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику;
• зверніться за допомогою до спеціалістів;
• важливо якомого довше зберігати турботу і підтримку учня;
• використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

Ці заходи стануть ефективнішими, якщо учні довіряють керівникові навчального закладу, класному керівнику, куратору групи, викладачу, знають, що він ніколи не зраджував дитину і не зрадить її у кризовій ситуації.

 

 

 

 

 

 

 

 

Поради психолога

ЗНО: поради старшокласникам